Три мушкетери

— Вони бачились.

— Хто? — спитав його високопреосвященство.

— Вона і він.

— Королева і герцог! — вигукнув Рішельє.

— Так.

— Де саме?

— В Луврі.

— Ви певні?

— Цілком певен.

— Хто вам про це сказав?

— Пані де Ланнуа, котра, як ви знаєте, безмежно віддана вашому високопреосвященству.

— Чому вона не сказала про це раніше?

— Чи то випадково, чи то не довіряючи своїм покоївкам, королева переказала через пані де Сюржі, щоб вона ночувала в її спальні, і потім не відпускала пані де Ланнуа цілий день.

— Ну що ж, нас переможено. Спробуємо взяти реванш.

— Я намагатимусь допомогти, чим тільки зможу, ваша світлосте. Повірте мені.

— Як усе це сталося?

— О пів на першу ночі королева була зі своїми придворними дамами…

— Де саме?

— У себе в спальні…

— Далі.

— Коли їй передали хусточку від кастелянші…

— Далі?

— Королева дуже стурбувалася й навіть зблідла; це всі помітили, дарма що вона була нарум'янена.

— Далі! Далі!

— Королева підвелася, не в силі стримати хвилювання, і сказала: «Шановні пані, почекайте мене десять хвилин, я повернуся до вас». Вона зайшла до алькова і зникла.

— Чому пані де Ланнуа не попередила про це негайно?

— Нічого ще не було ясно; крім того, королева наказала: «Пані, почекайте мене», і пані де Ланнуа побоялася не послухатись королеви.

— Чи довго королеви не було?

— Три чверті години.

— Хто з придворних дам її супроводив?

— Лише донья Естефанія.

— Тож королева повернулась?..

— Так, але тільки для того, щоб взяти скриньку рожевого дерева з монограмою, і знову вийшла.

— А потім вона принесла скриньку?

— Ні.

— Пані де Ланнуа знає, що було в цій скриньці?

— Так. Там були діамантові підвіски, подаровані королеві його величністю королем.

— Отже, пані де Ланнуа вважає, що королева передала скриньку Бекінгемові?

— Вона цього певна.

— Чому?

— Цілий день пані де Ланнуа, як камер-фрейліна королеви, шукала скриньку, потім поділилася з придворними дамами своєю тривогою з приводу того, що не може її знайти, і, нарешті, спитала про скриньку в королеви.

— І тоді королева?..

— Королева зашарілась і відповіла, що, зламавши напередодні одну з підвісок, віддала її полагодити своєму ювелірові.

— Треба знайти цього ювеліра й переконатись, чи королева сказала правду.

— Я був у нього.

— Ну і що? Що сказав ювелір?

— Він нічого не знає про підвіски.

— Добре! Дуже добре, Рошфоре! Не все ще втрачено, і можливо… можливо, все обертається на краще!

— Я не маю жодного сумніву, що геній вашого високопреосвященства…

— Виправить помилки його шпигуна, чи не так?

— Саме це я й хотів сказати, якби ваше високопреосвященство дозволили мені закінчити думку.

— Чи відомо вам, де зараз переховуються герцогиня де Шеврез та герцог Бекінгем?

— Ні, ваша світлосте, мої люди не змогли сказати мені нічого певного про це.

— А от я це знаю.

— Ви, ваша світлосте?

— Або принаймні здогадуюсь. Вони перебували: одна — на вулиці Вожирар, номер двадцять п'ять, другий — на вулиці Лягарп, номер сімдесят п'ять.

— Ваше високопреосвященство бажає, щоб я наказав арештувати їх обох?

— Вже пізно, їх там немає.

— А може, варто переконатися?

— Візьміть з десяток моїх гвардійців та обшукайте обидва будинки.

— Я йду, ваша світлосте.

І Рошфор вибіг з кімнати.

Залишившись сам, кардинал на мить замислився, потім подзвонив утретє. З'явився той самий офіцер.

— Хай приведуть в'язня, — звелів кардинал.

Пана Бонасьє знову ввели до кабінету; за знаком кардинала офіцер вийшов.

— Ви мене обдурили, — суворо мовив кардинал.

— Я? — вигукнув Бонасьє. — Я обдурив ваше високопреосвященство?..

— Коли ваша дружина приводила вас на вулиці Вожирар та Лягарп, вона й на гадці не мала навідувати торговців полотном.

— Кого ж тоді вона навідувала, Боже правий?

— Вона навідувала герцогиню де Шеврез і герцога Бекінгема.

— Так, — мовив Бонасьє, напружуючи пам'ять, — так, правильно, ваше високопреосвященство має слушність. Я не раз казав моїй дружині, що мене дивує, чому це торговці полотном мешкають у будинках без вивісок, і щоразу дружина відповідала мені сміхом. О ваша світлосте, — вів далі Бонасьє, падаючи до ніг його високопреосвященства, — ви й справді кардинал, великий кардинал, геній! Перед вами має схилятися весь світ.